peleh
Психотерапевт, психоаналітик, психолог, гіпнотерапевт,Член Асоціації Психотерапевтів та Психоаналітиків України
Психотравма


     Консультування у випадку смерті близької людини.

     У житті втрати більше чи менше відчутні, але у всіх випадках людина відчуває душевний біль, переживає горе. Втрати, як і інші події нашого життя, не тільки болючі, викликаючи стрес, безсоння, сум, горе…., вони, ще розкривають до того ж особливості особистісного зростання.

     Для того, хто помер, смерть – закономірне закінчення його земного життя. Однак в душах близьких і друзів людина ще продовжує існувати, у крайньому випадку, деякий час. Примирення з утратою – болючий процес, у якому, від «утраченої людини» відмовляються поступово й важко. Але процес є абсолютно природнім і його не слід форсувати. Ніхто не повинен переконувати в протилежному, намагатися чимось зацікавити, зокрема розвагами. Смерть близької людини - це важка рана, і нещасний має право на почуття суму.

     Інтенсивність і тривалість почуття суму в різних людей не однакові. Усе залежить від стосунків з утраченою людиною, від виваженості провини, від тривалості траурного періоду в конкретній культурі.

     Душевні муки, як найяскравіший компонент трауру є перед усім процесом, ніж станом. Перед людиною заново постає питання про ідентичність, відповідь на яке приходить не як миттєвий акт, а з часом у контексті людських стосунків. Для опису процесу суму часто використовують модель, яка передбачає чергування стадії відхилення, озлобленості, компромісу, депресії, адаптації. Вважається, що нормальна реакція суму може тривати близько року.

     Зразу після смерті людини виникає гострий душевний біль.

     На першому етапі емоційного шоку людину супроводжує спроба відкидати реальність ситуації. Шокова реакція інколи проявляється в несподіваному зникненні почуттів, «охолодженні», ніби почуття провалюються десь у глибину. Це буває, навіть, якщо смерть близької людини не була раптовою, а очікувалася тривалий час. Відкидається сам факт смерті: «Він не помер», «Цього не може бути», «Я не вірю цьому». Про померлого не рідко говорять у теперішньому часі, він береться до уваги при плануванні майбутнього.

     У процесі вияву суму обов»язково наступає озлобленість. Той, хто зазнав втрати, намагається звинувачувати когось у тому, що сталося. Удова може звинувачувати чоловіка за те, що він залишив її, або Бога, який не почув молитов.  Звинувачуються лікарі та інші люди, які могли реально чи уявно не допустити такої ситуації.  Мова йде про справжню злість. Якщо вона залишається всередині людини, то «підживлює» депресію. До речі, депресія починається з негативних думок.. Робота консультанта заключається в допомозі вилитися злості назовні. Тільки в цьому випадку зменшиться вірогідність розрядки злості на випадкових об»єктах.

     Після першої реакції на смерть близької людини – шоку, злості – відбувається усвідомлення втрати й примирення з нею.

      У статті «Сум і меланхолія» (1977)S.Freud назвав процес адаптації до нещастя  «роботою суму». Сучасні дослідники  «роботу суму» характеризують як когнітивний процес, який включає зміну думок про померлого, гіркоту втрати, спробу відійти від утраченої особи, пошук свого місця в нових обставинах. Цей процес не є якоюсь неадекватною реакцією, від якої треба вберегти людину. З гуманістичних позицій він прийнятий і необхідний. Ідеться про дуже тяжке психологічне навантаження, яке примушує страждати. Сум не слід усувати; цей стан повинен тривати стільки, скільки це необхідно.

     Сум за померлим – типовий прояв суму. Людина, яка зазнала втрати, хоче повернути втрачене. Як правило, це ірраціональне бажання недостатньо усвідомлюється, що робить його ще глибшим. Слід з»ясувати символічну природу суму. Пошук померлого небезпідставний – він явно спрямований на відтворення втраченої людини. Не слід перешкоджати цим символічним зусиллям того, хто сумує, оскільки таким чином він намагається пережити втрату.

     У траурі надзвичайно суттєвим є ритуали. Вони потрібні тому, хто сумує, як повітря й вода. Психологічно дуже важливо мати публічний і санкціонований спосіб вираження складних і глибоких почуттів. Ритуали необхідні живим, а не померлим, і вони не можуть бути спрощені до втрати свого призначення.

     На консультуванні не повинен заглушатися процес сумування.

     Слід відзначити, що «робота суму» не для всіх людей є ефективною стратегією подолання втрати. Багато залежить від стилю реакції. Людині, здатній заглушити болючі спогади іншим видом діяльності, «робота суму» мало допомагає.

     Із закінченням «роботи суму» проходить адаптація до реальності нещастя, і душевний біль зменшується. Того, хто зазнав втрати, починають цікавити нові люди й події.

     У період втрати страждання полегшуються присутністю рідних, друзів; причому, суттєва не їхня дійова допомога, а легка доступність упродовж кількох тижнів.

     Роль слухача в деяких випадках може виконувати консультант. Клієнту слід надати можливість виражати будь-які почуття. Інше дуже важливе завдання консультанта – допомогти близьким правильно реагувати на сум людини, яка втратила близьких.

 

     Переживання втрати при розлученні.

     Втрата близької людини може трапитися не лише через її смерть. Розлучення являє собою аналогічну ситуацію й породжує схожу динаміку переживань. Розлучення – це смерть стосунків, що викликає найрізноманітніші, але завжди болісні почуття.

Скористаємося відомою моделлю опису розлучення Kubler-Ross:

1.        Ситуація заперечення. Спершу реальність того, що трапилося, заперечується. Важко зразу змиритися з розлученням. На цій стадії ситуація розлучення сприймається з вираженим захистом: «Нічого такого не сталося», «Усе добре»,  «Нарешті, прийшло звільнення» й т.п.

2.        Стадія озлобленості. На цій стадії від душевного болю захищаються озлобленістю до партнера. Нерідко маніпулюють дітьми, намагаючись привернути на свій бік.

3.        Стадія переговорів. Пробують відновити шлюб і використовують багато маніпуляцій одне стосовно одного, у тому числі й сексуальні стосунки.

4.        Стадія адаптації. Коли консультант зустрічається з розлученим клієнтом під час з однієї з вищезгаданих стадій, його мета допомогти клієнту «перейти» в стадію пристосування до умов життя, що змінилися.

 

Діапазон проблем, що виникають після розлучення, досить широкий – від фінансових до догляду за дітьми. У вирішенні проблем суттєве місце посідає вміння жити без дружини (чоловіка) й переборювати самотність. Роль консультанта  в цих обставинах може виявитися досить значною. Він повинен допомогти відрізнити самотність від усамітнення, відкрито аналізувати ставлення до сексу.

 

     Особливості бесіди з людиною, що помирає.

     Ставлення до смерті спливає на спосіб життя. Стоїки говорили, що смерть є важливою подією в житті. Св. Августин мислив подібним чином: «Тільки перед лицем смерті народжується самотність людини».

     Невиліковна хвороба невмолимо наближає реальність смерті. Вона суттєво змінює людське життя й на цьому фоні, як це не парадоксально, нерідко проявляються ознаки «росту особистості». Що ж відбувається при наближенні смерті? Якоюсь мірою відповідь на запитання ми одержуємо в бесідах із хворими на рак:

  • заново оцінюються пріоритети життя – втрачають значення дрібниці;
  • виникає відчуття свободи – не робиться те, чого не хочеться робити;
  • посилюється відчуття життя саме цієї миті. Спілкування з люблячими людьми стає глибшим;
  • зменшується страх бути відкинутим, зростає бажання ризикувати.

 

     Усі ці зміни свідчать про збільшення чуттєвості невиліковно хворої людини, що

висуває конкретні вимоги до тих, хто знаходиться поруч з нею, - до близьких, лікарів, психологів. У хворого виникає дуже важливе для нього запитання: «Чи скоро я помру?». Не існує єдиної правильної відповіді на це запитання. У цей момент у розмові з пацієнтом про смерть консультант повинен відчувати велику відповідальність.

     Особисто я вважаю, що пацієнт, клієнт має говорити про все, що приходить йому на думку, проявляти всі емоції, які б хотілося проявити, сказати те, що він вважає не до сказаним чи кимось не почутим в його житті, можливо про те, чого не вдалося здійснити, про помилки, та досягнення… Весь його внутрішній світ має бути прийнятим без оціночним, зі співчуттям та розумінням.

Безперечно, хворий має право знати правду, про свій реальний стан, і нікому не дозволено ущемляти це право, однак не варто забувати, що «право знати» не рівнозначне  «обов»язково знати». Право знання не рівносильне вибору знання. Важко хвора людина може і не бажати знати щось конкретно про наближення смерті, і оточуючі повинні поважати її вибір.

     Послідовність реакцій невиліковно хворих людей на наближення смерті описує модель  Kubler-Ross:

1.          Заперечення.  Відвідуючи різних лікарів, клієнти сподіваються на заперечення діагнозу. Дійсний стан речей вони приховують від сім»ї, так і від себе.

2.          Злість. Вона найчастіше висловлюється запитанням: «Чому я?», «Чому це сталося зі мною?»,  «Чому мене не почув Бог?».

3.      Компроміс. На цій стадії намагаються нібито відстрочити присуд долі, змінюючи свою поведінку, спосіб життя.

4.  Депресія. Клієнт, усвідомивши неминучість свого становища, поступово втрачає інтерес до навколишнього світу, відчуває сум, гіркоту.

5.             Адаптація. Примирення слід розуміти як готовність спокійно зустріти смерть.

     Людина, що помирає , здатна зрозуміти своє становище й нерідко хоче поговорити про свою хворобу й наближення смерті, але лише з тими, хто вислуховує її без нав»язливих спроб утішити. Тому консультанту чи лікарю слід уміти кваліфіковано розібратися в бажаннях людини, що помирає, і в пов»язаних зі смертю фантазіях і страхах. Це дозволить не лише вислухати пацієнта, а й допомогти йому поділитися думками про смерть і про те, що він втрачає разом з життям.

_____________________________________________________________________________

 Література:

1. Цимбалюк І.М. Психологічне консультування та корекція. – Рівне: ЦНТЕІ, 1999. С.318-325.

2. Бондаренко Н.Г. Психологічна допомога особистості. – К.: Фенікс, 2000.

3. Семья в психологической консультации. Опыт и проблемы психологического консультирования / Ред. А.А.Бодалева, В.В.Столина. – М., 1989.

4. Берн Е. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. –М., Прогресс, 1988.- 540 с.

5. Горностай П.П. Личность и роль. Ролевой поход в социальной психологи личности. Киев «Интерпресс ЛТД» 2007. - 311 с.

 

© 2007-2011 Тетяна Пелех. Разработка